Формування своєрідних фонетичних, граматичних і лексичних рис, притаманних українській мові, розтягнулося на тривалий час. Деякі з них з'явилися ще в мовленні східнослов'янських племен, що жили на території України протягом так званого праслов'янського (тобто спільнослов'янського) періоду, інші формувалися вже після розпаду праслов'янської етномовної спільності (у VI-IX ст.), ще інші — в Київській Русі IX-XII ст. і значна їх частина — у період нового етапу самостійної історії східнослов'янських мов, тобто після XI-XII ст.

Але повсякчас мова жила і розвивалась завдяки її активному функціонуванню у повсякденні слов'ян-русичів-українців. Саме в народному мовленні виникли ті специфічні фонетичні, граматичні й лексичні риси, які згодом стали характерними особливостями української мови. Таким чином, дослідити походження української мови — це насамперед з'ясувати послідовність, місце і час виникнення окремих українських діалектних рис, що поступово склали специфічну мовну систему, середньонаддніпрянський варіант якої став основою сучасної української літературної мови.

Ось декількапраслов'янських діалектних форм, що збереглись до сьогодення:

вивериця – білка;

гебета – дівчина;

гурок – огірок;

дефіляда – прогулянка, забава;

копаниця – сапа;

крумплі – картопля;Шугай – хлопець;

куфер – скриня;

тарандій – горобець;

тремпель- плічка для одягу;

цмок – райдуга.

Стійкі лексичні компоненти забезпечують цілісність та спадковість мовної традиції від найдавніших періодів її формування до сучасного вияву та реалізації мови як унормованої, так і народної.

Тож розуміючи та вживаючи різні діалектні слова, ми не лише зберігаємо культурний спадок, а й консолідуємо суспільство.

#знаю_ціную_вживаю

Підготувала Аліна МАРЧЕНКО –

викладачка циклової комісії

філологічних та природничих дисциплін