Історія закладу – це долі його випускників: від романтики суконної форми та аеродромного загартування до викликів цифрової епохи

75 років – це не просто поважна ювілейна дата в календарі Криворізького фахового коледжу НУ «КАІ». Це тисячі людських доль, поєднаних прагненням до висоти, залізною дисципліною, професійною майстерністю та відданістю обраному шляху. У межах ювілейного циклу «75: ЖИВА ІСТОРІЯ» ми гортаємо найцінніші сторінки літопису нашого закладу – ті, що написані серцями та щирими спогадами його випускників.

Звісно, зібрані тут розповіді – це лише крапля в безкрайньому морі спогадів, маленький шматочок від величного й неосяжного цілого, яке щодня творилося в стінах коледжу протягом трьох чвертей століття. Кожен випуск, кожна група і кожен курсант залишили свій неповторний слід у цих стінах, й охопити всі ці долі в межах однієї статті просто неможливо. Але навіть ці окремі фрагменти складаються в яскраве, неймовірно тепле й живе полотно нашої спільної пам’яті.

Обличчя цієї історії – це жива наступність поколінь. Серед наших сьогоднішніх оповідачів – курсанти 1960–1970-х років, чия юність проходила у суворому казарменому укладі, нарядах та підкоренні авіаційної техніки, і випускники 2000-х років, які опановували новітні напрями комп’ютерних систем, мереж, авіоніки та менеджменту. Попри зміну епох, технологічних стандартів та назв освітніх програм, усіх їх єднає неповторний «дух коледжу»: атмосферність аудиторій та лабораторій, випробування практиками, щирий студентський гумор, залізна курсантська дружба й глибока вдячність викладачам-наставникам.

Запрошуємо вас у захопливу й душевну подорож у часі крізь ці живі фрагменти нашої спільної великої історії!

Чемпіонство з футболу, білі комірці та 9 випусків рідної роти: історія випускника Леоніда Уса (випуск 1969 року, спеціальність «Технік з приладів та електрообладнання літаків»)

Гортаючи сторінки пам’яті, ми повертаємося в суворі, але сповнені особливої романтики 1960-ті роки, коли стіни закладу дихали авіаційною дисципліною та юнацьким спортивним завзяттям. Любов до авіаучилища в Леоніда Уса зародилася ще в дитинстві, адже заклад закінчив його старший брат, який навчався із 1953 по 1957 рік в одній роті з одним із майбутніх очільників училища Анатолієм Голяком. Статні курсанти 1950-х років у красивій формі, які приходили в гості до брата, назавжди закарбувалися в пам’яті юнака. Вступав Леонід Леонідович, уже маючи два роки трудового стажу та будучи у складі групи підготовки футбольної команди «Металург». Найбільшою спортивною гордістю за роки навчання стало здобуття титулу чемпіона Радянського Союзу з футболу серед навчальних закладів цивільної авіації.

Курсанти завжди ходили в ідеально випрасуваній формі зі сліпучо-білими комірцями. Оскільки комірці мали бути «першої свіжості», у кожного в тумбочці завжди лежав нарізаний шматок білої бязі, щоб за 15 хвилин перешити його перед ранковим шикуванням. З-поміж викладачів та наставників із особливою теплотою згадуються Юрій Сурвілло, Людмила Тольська, Степан Савченко, а також командири рот Дмитро Букін та Семен Каплун. Незабутнім спогадом стало відзначення срібною медаллю ВДНГ у Москві за сконструйований разом із курсантом навчальний стенд із ремонту авіаприладів. Закарбувались у пам’яті і веселі епізоди: одруження на другому курсі, «самоволочки» до дружини з підкладанням згорнутої шинелі під ковдру на ліжко в гуртожитку.

Згодом Леонід Леонідович працював командиром 11-ї роти й підготував 9 випусків курсів. Якби була можливість повернутися в часи юності лише на один день, він завітав би до лабораторії пілотажно-навігаційних приладів до завідувача Віктора Шлєнчака – фронтовика та справедливої людини.

З нагоди ювілею випускник бажає закладу відродження вітчизняного літакобудування та щоб у стінах коледжу ніколи не переводилися хлопці, щиро закохані в небо.

Любов до авіації починалася з курсантської форми: історія випускника Володимира Волчкова (випуск 1973 року, спеціальність «Електробортове обладнання літальних апаратів»)

Спортивний гарт та гарнізонний порядок наприкінці 1960-х естетично перепліталися з особливим курсантським шиком. Саме ця незабутня атмосфера початку 1970-х років закарбувалася в серці Володимира Волчкова, чий шлях до неба розпочався цілком випадково – з тенісного корту. Будучи спортсменом із Дніпродзержинська (Кам’янського), він приїхав до Кривого Рогу на першість міста з великого тенісу, змагання з якого проходили на кортах авіаучилища. Плануючи вступати до інституту фізкультури, він уперше побачив шикування та курсантську форму – суконні штани й «сталінки» з накладними кишенями. Охайний вигляд та атмосфера вишколеної дисципліни настільки вразили юнака, що він закохався в авіацію на все життя.

Навчання мало повноцінний військовий уклад: казармене положення, триразове харчування, наряди, караули та суворий контроль. Порядок підтримували старшини з-поміж хлопців, які відслужили в армії (з теплом згадується старшина роти Єжов Володимир і старшина групи Микола Денисенко). Зі «смачних» спогадів курсантського побуту – кабачкова ікра за 44 копійки та халва у буфеті, а з найприємніших – третій курс, коли серед молодших курсів почувалися справжніми «королями». Усі викладачі носили цивільну авіаційну форму й залишили теплі спогади, як і командир роти Олександр Коршунов.

Головним уроком життя і фаху стала колосальна відповідальність: у 21 рік лейтенант Волчков очолив групу обслуговування у вертолітному полку в Херсоні (10 осіб підпорядкування та 16 вертольотів Мі-8). Яскравим спогадом було й весілля у 1974 році, коли за клопотанням керівництва п’ятьох курсантів (небувалий випадок) відпустили на свято до його рідного Дніпродзержинська.

Дорогому коледжу випускник бажає відродження вітчизняної авіації та збереження високого рівня підготовки фахівців.

Люди нелегкої служби та залізної дружби: історія випускника Юрія Бурби (випуск 1973 року, спеціальність «Експлуатація авіаприладів та електрообладнання літаків»)

У тій самій славетній 10-й роті випуску 1973 року пліч-о-пліч із Володимиром навчався Юрій Бурба, чия душа назавжди зберегла тепло аеродромного братерства. Навчання в авіаучилищі (101 група) стало для нього справжньою школою життя, яка навчила розбиратися в людях, цінувати вірність та нести повну відповідальність за власні вчинки. Життя у тісному колективі зі 120 молодих хлопців створювало неповторну атмосферу, де щодня народжувалися нові пригоди та залізна чоловіча дружба. Яскравим втіленням цієї професії у пам’яті залишаються аеродромні техніки – «люди нелегкої служби, залізної дружби» у брезентових синіх куртках, просочених сіллю поту та запахом гасу.

Справжньою провідницею у професію стала класна керівниця й викладачка основних предметів (ОРЕ, гіроприлади, КС та АП) Людмила Тольська – високоосвічена інженерка, педагогиня і сувора, але справедлива наставниця, яку курсанти з любов’ю називали «мама Тольська». Курсантські роки запам’яталися гармонійним поєднанням твердої дисципліни, спорту, нарядів та вечорів танців.

Якби була можливість повернутися на один день, Юрій Володимирович із радістю завітав би до будь-якого куточка рідного КРАУССу – казарми, навчального чи лабораторного корпусу або на навчальний аеродром. Своїй альма-матер випускник бажає успіхів та процвітання, цитуючи мудрі слова Леонардо да Вінчі про те, що той, хто хоч раз відчув смак польоту, назавжди ходитиме по землі з поглядом, спрямованим у небо.

Формування справжніх чоловіків, дружба крізь роки та війну: історія випускника Сергія Правила (випуск 2001 року, спеціальність «Технічне обслуговування повітряних суден і двигунів»)

Минають десятиліття, змінюються назви спеціальностей та технологічні епохи, але курсантське братерство залишається незмінним. На зламі тисячоліть, у 1990-х – початку 2000-х років, коледж проходив новий етап розквіту, гартуючи випускників, готових до найсерйозніших життєвих випробувань. Сергій Правило («Старший», який навчався разом із молодшим братом Сергієм, якого, на жаль, вже немає серед живих) здобував освіту у період важливих змін, коли відбулося повернення до обов’язкового носіння форменого одягу. У закладі панував справжній дух товариськості за принципом «один за всіх і всі за одного». Незабутніми спогадами залишаються походи на міські дискотеки з подальшим подоланням «смуги перешкод» у вигляді паркану та чергових.

Важливим етапом була участь у міських парадах до Дня Перемоги та складання військової присяги на вірність українському народові. Велику вдячність випускник висловлює родині Войтенків та Галині Даниліній, яка своїми словами та настановами формувала з хлопчиків справжніх чоловіків. Після випуску Сергій працював у ДП «Украерорух» та ДП «АНТОНОВ», а з перших днів повномасштабної війни став на захист України (ССО, ЗСУ).

Повернувшись у часи юності на один день, Сергій насамперед завітав би до рідного гуртожитку № 8, де знайшов справжнього друга, тепер кума та побратима, з яким разом пішов служити у 2022 році.

Рідному коледжу він бажає процвітання та виховання нових поколінь справжніх фахівців.

Від спартанських умов +8 °C – до викладання новим курсантам: історія випускниці Наталії Ситник (випуск 2003 року, спеціальність «Експлуатація авіаційних електрифікованих комплексів»)

У ті непрості, але сповнені надій роки межі тисячоліть, коли українська авіація заново ставала на крило, у стіни коледжу прийшли не лише юнаки, а й дівчата, готові підкорювати складні технічні вершини. Навчання Наталії Ситник (Кушніренко) припало на час, коли умови були справді спартанськими: взимку температура в аудиторіях знижувалася до +8 °C, тож доводилося сидіти на власних зошитах і розігрівати кулькові ручки подихом. Але найбільшим приводом для гордості кожного курсанта залишалася синя форма одягу. Попри те, що професія авіатехніка була закритою для дівчат, саме в коледжі Наталія навчилася долати труднощі та остаточно закохалася в авіацію.

Усі викладачі зіграли свою роль у її становленні, підштовхнувши обрати шлях до викладання профільних дисциплін. У пам’яті закарбувалася кожна мить курсантського життя: кожна пара, практика, спуск у відсік літака, вихід на крило, «студвесни» та дружні вилазки на природу.

Наталії Михайлівні пощастило особливим чином: вона щодня повертається в ту саму аудиторію, з якої колись розпочався її курсантський шлях, щоб тепер викладати новим поколінням студентів.

З нагоди 75-річчя випускниця та викладач бажає коледжу вистояти, відновитися та впевнено дожити до свого 100-річчя.

Вітер у головах, постійний рух та перемоги на студвесні: історія випускниці Тетяни Гринченко (випуск 2003 року, спеціальність «Експлуатація електрифікованих комплексів»)

Поруч із Наталією у випуску 2003 року здійснювала своє «авіаційне» становлення і її однокурсниц, доводячи, що авіаційна наука під силу кожному, хто має азарт у серці. Студентські роки Тетяни Гринченко (Кисельової) запам’яталися як час постійного руху, юнацького завзяття та щирої віри в авіаційне майбутнє. Студенти з охотою брали участь у студентських веснах, виступали на спортивних змаганнях, чергували в їдальні замість пар і щиро раділи кожному дню. Найбільшим приводом для гордості стало визнання рідного приборного відділення найкращим, адже воно виборювало перемогу на студвеснах чотири роки поспіль.

З-поміж викладачів у пам’яті теперішньої освітянки коледжу найбільше вирізняються три яскраві постаті: Володимир Стадник, скласти предмет якого на «трійку» вважалося великим досягненням, викладач фізкультури Радій Федорович, який зробив із Тетяни справжню спортсменку, та Микола Шульга, який навчив студентів креслити на найвищому рівні.

«Залізяччя, комп’ютери та атмосфера 3-го корпусу»: історія випускника Олександра Гринченка (випуск 2004 року, спеціальність «Комп’ютерні системи та мережі»)

Початок 2000-х років приніс у коледж не лише авіаційну романтику, а й подих нової цифрової епохи, відкривши двері для спеціалістів із комп’ютерних систем та мереж. Студентські роки Олександра Сергійовича Гринченка були веселими й насиченими, з постійним контролем керівництва, який особливо відчували мешканці гуртожитку. Саме там, у гуртожитку, після занять завжди вистачало цікавих моментів та історій, пов’язаних із тим, за що студентам постійно «влітало».

Серед викладачів запам’яталися Світлана Терьошина, Олексій Лавриненко та Максим Ткачик, який давав студентам цінну практичну можливість розбирати й ремонтувати комп’ютери.

Найкращі часи навчання минули у 3-му корпусі (зокрема в аудиторіях 3-113 та 3-114), де студенти проводили безліч часу: лагодили техніку, грали та спілкувалися з викладачами в дружній, неформальній атмосфері.

Якби була можливість повернутися в часи юності лише на один день, Олександр неодмінно завітав би до 3-го корпусу та 10-го гуртожитку. Рідному закладу він бажає ставати сучаснішим, відходити від радянських наративів та налаштовуватися на сучасні тенденції, адже в цьому полягає крок у майбутнє та повага до коледжу.

День народження на борту Ту-134: історія випускниці Наталії Кравчук (випуск 2005 року, спеціальність «Організація авіаційних перевезень»)

Разом із розвитком високих технологій середини 2000-х років особливого звучання набув напрям менеджменту та організації транспортних систем, де студентські будні наповнювалися новими яскравими барвами. Період навчання Наталії Кравчук (2002–2005 рр.) припав на нелегкий час для економіки України, але студентські роки минули яскраво та насичено, закарбувавшись у пам’яті багатьма новими знайомствами, міцною дружбою, активною участю в заходах та першим практичним досвідом.

Своїм провідником у професію Наталія вважає завідувача відділення Геннадія Михайлова, чиї мудрі висловлювання з роками розкрилися по-новому.

А от найяскравішим спогадом стала перша навчальна практика на НАТБ у березні 2003 року. Свій день народження Наталія святкувала просто на борту літака Ту-134 під привітання всієї навчальної групи з плакатами, смаколиками та щирими побажаннями.

Якби вона могла повернутися у часи навчання лише на один день, насамперед завітала б до клубу коледжу, де вирувало творче життя.

Сьогодні Наталія – завідувачка відділення «Транспорті технології», тож від щирого серця бажає рідному закладу зберегти свою особливу атмосферу, розвиватися й надалі та дарувати «путівку» в життя новим поколінням.

Справжні прибористи та відчуття, що весь світ біля твоїх ніг: історія випускника Сергія Ситника (випуск 2006 року, спеціальність «Електромеханіка»)

Середина 2000-х років стала для коледжу справжнім періодом відродження, коли повітря навчального закладу знову просочилося особливою енергетикою прибористів та електромеханіків. Період навчання Сергія Ситника (курсантські прізвиська – Малий, Лисий, Хом’як) припав саме на ці часи розквіту. Викладачі завжди балансували між наданням ґрунтовних знань та прагненням дати курсантам шанс на працевлаштування в авіації. Та найціннішим був сам «дух» закладу – особлива атмосфера, яка огортала з першого кроку корпусами чи авіабазою й надихала розумінням: поруч працюють справжні майстри своєї справи – професійні прибористи.

Викладачі соціально-гуманітарного циклу підкорювали курсантів щирою довірою, фахівці загально-інженерних наук давали залізну професійну підготовку, а викладачі спецдисциплін ставали справжніми життєвими наставниками, чиїми практичними порадами випускники користуються й досі.

Навчання та дозвілля поєднувалися з брейкдансом, спортом та студвеснами. Особливо теплим спогадом стали щоденні поїздки з групою 224 на Карачунівське водосховище після практики.

Повернувшись у часи юності на один день, Сергій, хотів би знову відчути вау-ефект від першого візиту на авіаційну базу та зблизька побачити літаки й вертольоти. Рідному закладу завідувач відділення «Експлуатація та ремонт авіатехніки» щиро бажає вистояти, процвітати та ставати ще успішнішим.

Без гаджетів, але з нічними ритуалами гуртожитку: історія випускниці Ірини Снєгірьової (випуск 2000-х років, спеціальність «Організація авіаційних перевезень»)

В епоху до появи смартфонів, соціальних мереж та електронних журналів студентське життя мало свій особливий, нічим не замінний затишок і справжній живий драйв. Навчання Ірини Снєгірьової, сьогодні викладачки відділення «Транспортні технології», проходило саме в такі часи: конспекти та реферати писали від руки, інформацію знаходили в бібліотеці, а про оцінки дізнавалися особисто в аудиторії. Студенти ходили в походи та регулярно брали участь у студентських веснах.

Важливим провідником у професію став Геннадій Михайлов, чия порада – «Неважливо, наскільки ти розумний, головне – щоб ти був здатний навчатися» – стала для Ірини головним орієнтиром у житті і подальшому викладанні.

Серед яскравих спогадів – випробування перескладаннями «боргів», коли години йшли на те, щоб наважитись зайти в аудиторію до викладача та нічний ритуал «викликання Шари» опівночі в гуртожитку під час сесії, який, на диво, завжди виручав і додавав упевненості перед іспитами.

Якби була можливість повернутися у часи юності лише на один день, Ірина насамперед завітала б у 2-й корпус на 3-й поверх – на територію авіаційних перевезень, де кожен куточок просякнутий особливою атмосферою.

Від щирого трепету першокурсниці – до 15 років викладацької праці»: історія випускниці Олени Федорової (випуск 2008 року, спеціальність «Організація авіаційних перевезень»)

Для більшості випускників роки навчання залишаються улюбленою сторінкою юності, але для декого коледж стає долею на все життя, перетворюючись із місця навчання на рідну домівку та професійну родину. Для Олени Федорової найбільшим приводом для гордості було відчуття належності до великої авіаційної родини НАУ та можливість здобувати знання в закладі з авторитетним іменем. Наставниці Надія Нічосова та Ірена Попова навчили студентів відповідальності, принциповості та безумовній любові до справи. У 2010 році відбулася доленосна подія – перехід у статус колеги своїх колишніх викладачів, і вже понад 15 років вона викладає в коледжі.

З коледжем пов’язані найяскравіші спогади: студентські весни, тижні іноземних мов із виставами, вечори знайомств, дискотеки в клубі та душевні розмови на перервах.

Повернувшись у часи навчання на один день, Олена завітала б у вересень 2005 року в аудиторію 2-309 на свою найпершу пару, щоб знову відчути щирий трепет першокурсниці. Рідному коледжу вона бажає мирного неба, розквіту, збереження славних традицій та підкорення нових професійних вершин.

Практична радіолокація, спаювання 100-жильного кабелю та ностальгія за 1-м корпусом: історія випускника Володимира Сердюка (випуск 2010 року, спеціальність «Технічна експлуатація наземних засобів радіоелектронного забезпечення польотів»)

Завершує нашу хронологічну подорож історія випускника 2010 року, яка об’єднує в собі високий професіоналізм радіоелектроніка, практичну винахідливість та щирий біль за рідні стіни. Шість років навчання Володимира Сердюка (2004-2010 рр. – молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст в ІПТ НАУ) запам’яталися дружньою атмосферою та високими вимогами. Справжнім провідником у професію став Євген Бакулін, який викладав радіолокацію, прогресивно використовував комп’ютерні тести та вмикав курсантам справжні радіолокатори на лабораторних роботах.

Теплі спогади залишили чергування в їдальні, марширування, практика на авіабазі та самостійний ремонт у лабораторіях. Справжнім професійним викликом стала історія з викладачем Віталієм Хмелевським і перерізанням телефонного кабеля із понад сотнею жил: Володимир із трьома одногрупниками більше місяця залишалися після занять, аби прозвонити та спаяти всі дроти для відновлення зв’язку.

Повернувшись у часи навчання на один день, Володимир насамперед пішов би до першого корпусу, щоб пройтися його коридорами, та завітав би до гуртожитку. Рідному коледжу його теперішній викладач бажає мирного неба, розвитку, збереження традицій та успішних випускників.

Далі буде! Приєднуйтесь до творення «ЖИВОЇ ІСТОРІЇ»

Ці розповіді – лише перша ластівка, невелика крапля у безкрайньому морі спогадів, які зберігають тисячі наших випускників по всьому світу. Історія рідного закладу продовжує писатися щодня, і ми прагнемо, щоб жодна цінна історія, жодна світлина чи курсантська традиція не канули в забуття.

Проєкт «75: ЖИВА ІСТОРІЯ» триває, і попереду на вас чекають нові випуски, нові обличчя та нові спогади.

Крім того, з нагоди 75-річчя закладу на офіційному вебресурсі Криворізького фахового коледжу НУ «КАІ» планується відкриття спеціального форуму спогадів «75: ЖИВА ІСТОРІЯ», деталі про який повідомимо в останньому випуску серії.

Запрошуємо всіх випускників долучитися до творення цього літопису!

Якщо ви хочете поділитися своїми спогадами про роки навчання, згадати улюблених викладачів, курсантський побут, перші професійні кроки або маєте збережені архівні фотографії з занять, практик чи гуртожитку – приєднуйтеся до нашої ювілейної ініціативи.

Ваші історії та світлини стануть важливою частиною великого ювілейного архіву закладу.

Діліться своїми спогадами – творімо історію рідного коледжу разом!

Матеріали упорядкували: Аліна МАРЧЕНКО, Альона ПИВОВАР

У статті використано спогади та фотографії випускників: Леоніда Уса, Володимира Волчкова, Юрія Бурби, Сергія Правила, Наталії Ситник, Тетяни Гринченко, Олександра Гринченка, Наталії Кравчук, Сергія Ситника, Ірини Снєгірьової, Олени Федорової та Володимира Сердюка