***

Летять роки, і щоб ми не робили,

Вони не вернуться назад.

Але раніше звідкись брались сили

Щодня читати кілька пар підряд.

А ще допомагати молоденьким,

Які недавно вже закінчили фізмат.

І бути рідною для них, як ненька,

Та захищати їх, як справжній адвокат.

У всьому допоможе і розкаже,

На всі питання відповідь дає,

Послухає, підтримає, підкаже,

І завжди в неї час на все це є.

Відверта, доброзичлива і чемна.

Конфлікт відверне і владнає сварку.

Завжди привітна, чесна і приємна.

Ваш досвід залишився нам на згадку.

Тепер завісу я відкрию трохи…

Про Олександру БАЄВУ пишу.

Про вчителя, людину і епоху,

І згадку всім про неї я лишу.

Без підпису

З нагоди 75-річчя нашого коледжу ми продовжуємо серію репортажів про людей, які по цеглині вибудовували його авторитет, велич та особливу атмосферу. Сьогодні наша розповідь про легендарну постать, ветерана освіти, справжнього педагога з великої літери — Олександру Тимофіївну Баєву.

Кожен, кому пощастило працювати чи навчатися поруч із Олександрою Тимофіївною Баєвою, згадує її як неймовірного професіонала, чуйного наставника та людину, яка перетворила викладання математики на справжнє мистецтво.

Для багатьох поколінь студентів та молодих викладачів її кабінет (аудиторія 1-319) був не просто навчальним класом, а справжнім «храмом науки». На стінах — портрети видатних математиків, повсюди таблиці й схеми, а в кінці аудиторії — велика шафа, вщент заповнена підручниками та унікальними методичними розробками. Колеги згадують, що заходити туди без трепету було неможливо: здавалося, що з кожної фотографії на тебе дивляться уважні й мудрі очі Олександри Тимофіївни.

Як же починався цей великий шлях завдовжки в 46 років в одному дивовижному колективі?

Від сільської школи — до авіаучилища: воля долі

Поштовхом до вибору життєвого шляху для Олександри Тимофіївни став її шкільний учитель математики і класний керівник — Прокіп Васильович Ганенко, якого в школі шанобливо й жартома називали «наш Макаренко». Саме він прищепив дівчині любов до точних наук.

Після закінчення інституту доля закинула молоду вчительку та її чоловіка, Володимира Миколайовича Баєва, на Миколаївщину — у Веселобалківську восьмирічну школу Казанківського району. Пропрацювавши там рік, подружжя зіткнулося зі справжньою містикою: керівник відділу освіти, який сам звільнявся й переходив на посаду директора школи, раптово запропонував відпустити їх додому, до Кривого Рогу.

Повернувшись у рідне місто, Олександра Тимофіївна роботу не шукала, адже перебувала в декретній відпустці. Та в 1962, перед новим навчальним роком, у долю «втрутився» колишній одногрупник з інституту Володимир Фемха, який і підказав, що на заочне відділення авіаучилища (КРАУСС) потрібен викладач.

«Я, звичайно, йшла туди з острахом, — згадує Олександра Тимофіївна. — Переглянули документи з керівником заочного відділу Анатолієм Петровичем Стретовичем, пройшла співбесіду у замполіта Миколи Андрійовича Фомічова та у відділі кадрів — у Тимофія Дмитровича Іовенка. І в кінці серпня 1962 року я почала працювати».

Епоха Савченкова та виклики часу

Перше десятиліття роботи Олександри Тимофіївни збіглося з періодом керівництва Степана Максимовича Савченкова, якого вона впевнено називає унікальним очільником училища. Савченков буквально «створив училище серед степу», де навколо кількох старих будівель тоді ще росли плантації кукурудзи. У спогадах викладачки він залишається надзвичайно тактовною людиною, яка дбала про кожного. До речі, знайомство з ним виявилося своєрідним тестом: у вересні 1962 року він викликав до свого кабінету, дав текст і попросив виправити помилки — так Степан Максимович непомітно перевіряв нових співробітників.

Офіційних наставників Олександра Тимофіївна не мала, до всього доходила власною працею, хоча слушні поради голови циклової комісії Варвари Петрівни Братко завжди цінувала.

Згодом, за майже два десятиліття керівництва Вадима Олексійовича Шачкова, заклад зазнав великих змін. У цей час Олександрі Тимофіївні як очільниці циклової комісії нерідко доводилося демонструвати не лише педагогічну, а й управлінську мудрість, захищаючи високі стандарти закладу. Керівництво коледжу завжди знало, що на її тактовність і дипломатичність можна покластися у будь-якій делікатній ситуації. Показовим став випадок, коли на працевлаштування претендувала особа із зовнішньою протекцією. Претендентка розраховувала на вузьку спеціалізацію й хотіла викладати лише креслення. Проте внутрішні вимоги коледжу на той час були настільки високими, а навантаження — комплексним, що кожен викладач мав професійно володіти одразу трьома суміжними дисциплінами: математикою, технічною механікою та кресленням. Ознайомившись із таким багатогранним та складним обсягом завдань, кандидатка сама зрозуміла, що не готова до роботи в такому темпі, й відмовилася від намірів.

Математика «для життя» та інженерний кураж

Справжнім «коником» Баєвої стала прикладна математика, що була дидактичною відповіддю на актуальні потреби виробництва. Вона перетворила суху теорію на живий інструмент для майбутньої професії.

Олександра Тимофіївна охоче ділилася досвідом із новим поколінням викладачів і детально пояснювала, як саме створює свої унікальні практичні задачі. «Саме від Олександри Тимофіївни я перейняла вміння зробити математику не просто сухою наукою, а прикладною та по-справжньому цікавою для майбутніх фахівців. Це її спадок, який продовжує жити», — ділиться Кольчак Марина Миколаївна.

Між викладачами-теоретиками та керівниками випускних циклових комісій існувала реальна співпраця: інженери приносили готові формули з авіаційного виробництва, а Олександра Тимофіївна майстерно перекладала ці розрахунки мовою математики. Для прибористів розроблялися завдання, пов'язані з літаками, для радистів — розрахунки шляхів та рядів. Ба більше, у 1990-х роках вона успішно опанувала й викладала абсолютно новий предмет — «Основи авіації», спираючись на знання, отримані під час заочного навчання на приладовому відділенні училища, яке закінчила ще у 1969 році.

Колеги з посмішкою та захопленням згадують її магію живого уроку:

«Вона не була б Олександрою Тимофіївною, якби не виходила з аудиторії вся в крейді — руки були білими аж по лікті! Вона була в постійному куражі, на справжньому драйві. Її лекція нагадувала музичний твір: починала з легкої прелюдії, а на кульмінації — складній формулі — вся аудиторія схоплювала матеріал на льоту», — пригадує Кольчак Марина Миколаївна.

На її парах панувала абсолютна, заворожена тиша. Це було повне занурення курсантів у процес спільної творчості. Навіть коли лунав дзвінок, ніхто не підводився з місця. При цьому вимоги у викладача були «залізобетонні». Отримати у Баєвої бодай трійку вважалося величезним досягненням, рівнозначним званню відмінника.

«Кращого викладача, який би вмів так пояснювати, я в житті не бачила, — з теплотою згадує Даниліна Галина Володимирівна. — Вона вміла матеріал буквально "розжувати й у рот покласти", студентам залишалося тільки проковтнути. Це був справжній педагогічний дар».

Завдяки продуманій системі повторення та закріплення матеріалу студенти запам'ятовували складні теми прямо під час заняття. Навчання перетворювалося на чисте мистецтво, де знання народжувалися легко й невимушено, залишаючи в душах іскру щирого захоплення.

Педагогічна мудрість та унікальний хист

За довгі роки роботи ніхто й ніколи не чув, щоб Олександра Тимофіївна підвищила голос на курсанта чи колегу. Її внутрішня культура та залізна витримка вражали. Маючи сильний, вольовий характер, вона завжди залишалася тихою, але неймовірно авторитетною — такою собі «мудрою берегинею» колективу.

Справді, Олександра Тимофіївна мала дивовижний педагогічний такт. Випускники зауважують, що вона володіла унікальним хистом безпомилково впізнавати «руку кожного студента» за товщиною олівця та лініями на ватмані.

Один із випускників Олександри Тимофіївни, завідувач відділення «Експлуатація та ремонт авіатехніки» Ситник Сергій Олександрович, ділиться кумедною, але показовою історією:

«Одного разу ми з товаришем вирішили "оптимізувати" процес: я робив за нього індивідуальні домашні завдання, а він готував для мене фінальне креслення. Задоволений ідеальною роботою, я прийшов здавати ватман. Олександра Тимофіївна подивилася на нього, загадково посміхнулася і каже: "Добре, роботу я зарахую. Але ж бачу, що робив її не ти, а саме той курсант..."».

Замість суворих доган чи скандалів — м'яка посмішка, батьківський такт і беззаперечний авторитет.

Недоторканний стіл та згуртована родина циклової комісії

У викладацькій коледжу стіл Олександри Тимофіївни був недоторканним. Там завжди височіли стоси зошитів та математичне багатство: циркулі, транспортири, лінійки, якими вона завжди щедро й радісно ділилася з молодими колегами.

За роки роботи викладачка пройшла шлях пліч-о-пліч із різними керівниками циклової комісії — Оленою Петрівною Ліннік, Оленою Володимирівною Щигринцовою. Окремою сторінкою стала співпраця з Миколою Петровичем Шульгою, який у тяжких 1990-х роках, незважаючи на катастрофічний брак роботи, зумів зберегти колектив. Цінним для Олександри Тимофіївни було і те, що Микола Петрович підставив плече у викладанні «Основ авіації»: «Вдячна за його ідеї та допомогу у виготовленні наочних посібників, за оформлення аудиторій та кабінетів і навіть за особисту участь у їхньому ремонті».

Вона й сама була чудовим ментором. Маючи дивовижну інтуїцію, Баєва часто пророкувала молодим викладачам професійне зростання. Саме вона розгледіла в одній із колег хист до керівної роботи в навчальному відділі, а йдучи на заслужений відпочинок, пророче сказала своїй наступниці: «Марино, я спокійна. Я знаю, що математика в надійних руках. Продовжуй так само, ти — справжній викладач».

З особливою теплотою Олександра Тимофіївна згадує й інших видатних колег: керівника навчального відділу Артема Михайловича Козлова, викладачів Івана Микитовича Дорошенка, Семена Ісаковича Плоткіна, Володимира Олександровича Кузьміна, Володимира Яковича Хольного, Людмилу Анатоліївну Тольську, а також легендарних командирів рот і батальйону — Батако Каспалатовича Лазарова, Семена Юдовича Каплуна, Анатолія Івановича Коваля, Семена Федоровича Житеньова та Дмитра Григоровича Барабаша. І при цьому зазначає, що це лише невелика частина гідних уваги постатей історії нашого коледжу.

Замість епілогу

Сьогодні, згадуючи ті золоті часи, колеги та випускники повторюють єдину найтеплішу істину: «Олександра Тимофіївна Баєва — це людина і викладач з великої літери». Її спадок продовжує жити в стінах нашого коледжу, а її ім'я назавжди вписане в серця вихованців!

Матеріали підготували: Аліна МАРЧЕНКО, Альона ПИВОВАР.

За сприяння Дмитра Власенкова, Галини Даниліної та Олени Старчі.

У статті використано спогади Галини Даниліної, Марини Кольчак, Сергія Ситника, особисті інтерв'ю О.Т. Баєвої та архівні матеріали.