У ювілейному літописі нашого коледжу є сторінки, що пахнуть не лише авіаційним пальним, а й озоном високих технологій. Сьогодні ми говоримо про авіоніку — «нервову систему» залізних птахів — та про людину, яка понад пів століття є її незмінним провідником. У нашій рубриці — ветеран циклової комісії «Авіоніка» Володимир Васильович Стадник.

1974-й: погляд із Києва на криворізькі горизонти

Його шлях у закладі розпочався в далекому 1974 році. Тоді троє амбітних випускників Київського інституту цивільної авіації (КІЦА) прибули за направленням до Криворізького училища.

«Після столичного інституту КРАУСС здався мені провінційним закладом із досить скромною матеріальною базою, — згадує Володимир Васильович. — Але саме тут мені випало призначення на циклову комісію автоматичних пристроїв, де й почалася моя велика професійна історія».

Авіоніка: від стрілок до цифри

Володимир Васильович бачив еволюцію неба на власні очі. Колись поняття «авіоніка» ще не існувало, було окремо приладове та радіообладнання. Сьогодні ж — це комплексний інтелект повітряного судна.

Ветеран визнає: перехід від аналогової епохи до цифрової став справжнім викликом. Але він переконаний: за будь-якими «загадковими» термінами стоять фундаментальні знання. На відміну від популярної думки про «обраних» із математичним складом розуму, Володимир Стадник сповідує інший підхід: «В основі всього — фізика. Тільки розуміючи фізичні основи, можна підкорити авіоніку».

Сусіди по долі та гуртожитку: слово очільника коледжу

Історія цієї дружби та професійної співпраці розпочалася 1 вересня 1975 року. Саме тоді молодий Анатолій Андрусевич прийшов працювати до коледжу і зустрів Володимира Стадника, який на той момент уже рік освоював тутешні аудиторії.

Свій шлях молоді фахівці починали не просто як колеги, а як сусіди — жили в гуртожитку в сусідніх кімнатах. Це був час, коли професійні дискусії плавно перетікали у побутові клопоти: в обох підростали маленькі діти. Малеча Стадника та Андрусевича разом пройшла весь шлях — від дитячого садка та школи до стін університету в Києві. Сьогодні, озираючись назад, вони розуміють: пліч-о-пліч пройдено майже 50 років — ціле життя, закарбоване в історії авіації.

Начальник коледжу, доктор наук Анатолій Олександрович Андрусевич, з особливою теплотою згадує ці роки:

«Володимир Васильович — людина рідкісної надійності. Ми працювали на одній цикловій комісії, вчилися у справжніх велетнів — Миколи Павловича Аненнкова та Миколи Михайловича Савченка.

Стадник завжди мав свій особливий підхід до всього. Його фірмова фраза — "Все по уму". Він ніколи не зупинявся на поверхні, завжди докопувався до самої суті речей. Ця схильність до перфекціонізму сформувалася ще під час навчання в технікумі, що дало йому колосальну практичну базу перед інститутом».

Анатолій Олександрович виділяє три фундаментальні книги, які в ті часи були «бібліями» для кожного фахівця з обслуговування приборного обладнання: праця Миколи Аненнкова «Гідроскопічні авіаційні прибори та автопілот АП-45. Конспект лекцій», книга Миколи Савченка й Миколи Анненкова «Бортова система управління БСУ-ЗП» та... книга Володимира Алтухова й Володимира Стадника «Гідроскопічні прибори, автоматичні бортові системи керування літаків та їхня технічна експлуатація». Саме останнє видання стало фундаментальним внеском у розвиток спеціальності та видавалося на весь Радянський Союз, закріпивши ім`я нашого викладача серед еліти авіаційної думки.

До речі, попри те, що Володимир Васильович викладає складні цифрові комплекси, він залишається вірним класиці в особистих деталях. Його пристрасть — це письмо пір`яною ручкою. Навіть на кулькову ручку для заповнення навчальних журналів він перейшов неохоче і лише під тиском адміністрації. Цей штрих ідеально доповнює його образ: людина, яка цінує глибину та естетику в усьому.

Естафета поколінь: думки «спадкоємців»

За десятиліття роботи Володимир Васильович вивів власну формулу викладання: «Студента навчити неможливо, якщо він сам не працюватиме над матеріалом». Роль викладача він бачить не у диктуванні конспектів, а у ролі мудрого поводиря. Захоплення професією, на його думку, — це не іскра, що спалахує миттєво, а вогонь, який розгорається по мірі дорослішання та набуття навичок.

Його наставники вже відійшли у вічність, залишивши світлий спогад та головну традицію — інженерний підхід до навчання. Тепер цю планку Володимир Васильович тримає для наступних поколінь.

Так на цикловій комісії «Авіоніка» сьогодні працюють переважно випускники коледжу. Для них Володимир Стадник — це більше, ніж колега.

Анна Лук`янова, викладач ЦК «Авіоніка»:

«Володимир Васильович дав мені головну настанову: "Навчайтесь і постійно розвивайтесь". Це стало моїм внутрішнім орієнтиром. Якщо описувати його трьома словами, то це: самобутній (його унікальну методику знають усі випускники), іронічний (заняття завжди нестандартні, з тонким гумором) та мотивуючий — він завжди вірив у нас і ніколи не обмежував нашу ініціативу».

Наталія Ситник, викладач ЦК «Авіоніка»:

«Моя кар`єра почалася з його поради. Він запропонував залишитися в коледжі, але попередив: "Подумай двічі, бо це «болото» затягує надовго". У тому сенсі, що робота викладачем може стати справою всього життя. Сьогодні я працюю в коледжі вже понад 20 років і мушу визнати: він мав рацію».

Навігаційна порада першокурсникам

А молоді, яка тільки починає шлях, він дає просту, але дієву пораду: «Авіаційний спеціаліст хорошого рівня завжди знайде своє місце у будь-якій галузі. Головне — тримати курс на якісні знання».

Матеріали підготували Аліна МАРЧЕНКО, Альона ПИВОВАР

У статті використано спогади та архівні дані ЦК «Авіоніка»