Різдво — це свято, яке століттями надихало митців різних країн, стаючи потужним символом надії, милосердя, сімейного тепла, або ж, навпаки, контрастом до людської жорстокості. Ставлення письменників до Різдва завжди було багатогранним, від глибоко релігійного і містичного до іронічного та критичного.
Найвизначнішим «різдвяним» письменником Великобританії є Чарльз Діккенс (Charles Dickens). Його повість «Різдвяна пісня в прозі» (A Christmas Carol in Prose, 1843) перетворила свято на час морального переродження, щедрості та співчуття до бідних. Діккенс заклав основи вікторіанського Різдва, де містика (привиди минулого і майбутнього) слугує інструментом для соціальної критики.
Інші британські автори використовували Різдво як фон: Агата Крісті у романі «Різдво Еркюля Пуаро» — для герметичних детективних загадок, а Дж. Р. Р. Толкін у «Листах Різдвяного Діда» — для створення казкового, ідеалізованого образу свята для дітей.
В Німеччині: Різдво часто набувало містичного та казкового забарвлення. Е. Т. А. Гофман у «Лускунчику і Мишачому королі» поєднав дитячу фантазію зі світом дорослих страхів і дива, зробивши різдвяну ніч часом перетворень.
В українській літературі Різдво має особливе місце, тісно пов'язане з національними традиціями, народною обрядовістю та увагою до долі простої людини. Українські класики детально відтворювали атмосферу Святвечора та колядок, роблячи свято основою культурного коду:
вальних пригод.
Багато оповідань протиставляли злидні та святковий блиск, посилюючи драматизм ситуації:
Отже, Різдво у світовій літературі — це не лише релігійне свято, а й універсальний час для моральних випробувань, соціальної рефлексії та пошуку людського тепла. Від гуманізму Діккенса до народної містики Гоголя, свято завжди залишається часом, коли людська душа проходить випробування на доброту.
Бібліотека КРФК КАІ







