Комплекс неповноцінності— глибоке почуття власної неповноцінності, яке існує тривалий час і часто супроводжується помилковими установками і поведінкою; загострене, перебільшене переживання людиною власної слабкості і недосконалості, пов’язане із реальною чи уявною відсутністю у неї будь-яких ціннісних для неї ж самої чи для суспільства властивостей (фізичних чи психологічних) або здобутків (матеріальних чи нематеріальних).

Фактори, що призводять до виникнення КН:

• неповноцінність організму (дефекти зовнішності) ;
• надмірна опіка;
• нехтування дитиною батьками.

У дитячому віці особистість зазнає впливу різних несприятливих чинників. В результаті цього формується почуття неповноцінності, яке надалі впливає на поведінку, активність, спосіб думок індивіда. Переживаючи неповноцінність, людина протягом всього свого життя бореться зі своїми комплексами. Нездатність компенсувати дефект чи владнати життєву ситуацію, тим самим подолати почуття неповноцінності, призводить до виникнення комплексу неповноцінності.

Основні симптоми:

•  негативний «Я-образ» та занижена самооцінка;
•  самозвинувачення;
•  відчуженість;
•  невпевненість;
•  сором’язливість;
•  дратівливість, агресивність;
•  песимізм;
•  знижений рівень домагань;
•  типова поведінка у різних ситуаціях;
•  домінування мотиву уникнення невдачі;
•  підвищена тривожність, страх опинитися в центрі уваги;
•  обмеження кількості контактів, звуження кола міжособистісної взаємодії.

Комплекси — це внутрішні обмежувачі, які заважають нам добиватися того, чого ми могли б досягти, якби більше вірили в себе. Вони схожі на знак «стоп!», обмежують наші можливості і забирають сили. «Все одно у мене нічого не вийде, я ж … (товста, негарна, з кривими ногами, з прищами і т.д. до нескінченності)». Але навіть якщо людина вирішила з ними боротися, виявляється, що вони володіють надзвичайною стійкістю, і буде потрібно немало часу, поки з ними можна буде впоратися. Але можливості знайдуться, якщо захотіти.

Психологічний комплекс — це помилкове уявлення людини про свої фізичні або психологічні недоліки, їх перебільшення, що супроводжується глибокими і, як правило, приховуваними від сторонніх людей переживаннями. Всі ми володіємо власним набором комплексів, таким же неповторним, як переплетення ліній на подушечках наших пальців. Якісь із них більш сильні і визначальні для нас, а якісь слабші і проявляються рідко. Якщо ви розумієте, що комплекси вам заважають, це причина, щоб почати з ними боротися. А ось ті, які не роблять особливого впливу на ваше життя, можна поки залишити в спокої. Комплексів багато, і з усіма відразу впоратися буде важко.

Коли мова йде про комплекси, може скластися враження, що від них досить важко позбутися. Це дійсно так, адже ми з ними жили багато років. Але «важко» — не означає «неможливо»! Всі наші комплекси — це різниця між «я-реальне» та «я-ідеальне». Через призму комплексу наші реальні гідності здаються спотвореними, а ідеал — занадто недосяжним. Це породжує внутрішню тривогу і незадоволеність. Одні починають «гонку за ідеалом», скуповуючи всі косметичні новинки, стаючи завсідником пластичних хірургів, виснажуючи себе у фітнес-клубі. Інші просто тихо страждають, будучи впевненими, що власні недоліки їм не перемогти. Ось приблизні кроки, які допоможуть вам боротися з комплексами

Крок перший: розвінчуємо ідеали. Перша і головна умова перемоги над будь-яким комплексом — це скинути свої власні ідеали. Не потрібно прагнути бути ідеальним, так як це шлях набуття і закріплення комплексів. Чим недосяжніше ідеал, тим більше комплексів. Тому спочатку треба докласти зусилля для того, щоб перестати порівнювати себе реального з певним «еталоном». Однак, відмовляючись від ідеалу, цілком можна зберегти мету про вдосконалення себе.

Крок другий: вчимося терпимо ставитися до своєї неідеальності. Для того щоб навчитися прощати собі «неідеальність», потрібно час і тренування. Як тільки у вашій голові починає звучати фраза: «треба бути краще» або «мені ніколи не стати таким…» — звертайте на них увагу, це комплекс знову «підсовує» вам мислення ідеалами. І в цей момент обов’язково потрібно задати собі питання: «Кому потрібно, щоб я став ідеальним? Хто створив цей ідеальний образ? Потрібен він мені?» Скажіть собі: «Мені не потрібно бути ідеальним. Я живий, справжній». Поступово ви навчитеся отримувати задоволення, виявляючи свої власні почуття і бажання, дозволивши собі бути «живим», а не прагнути до холодного ідеалу. Наступний крок— це навчитися любити себе справжнього. Головна думка: «Я маю право бути таким, яким я є».

Крок третій: визначаємо пріоритети. Коли ми звикнемо до того, що нам можна бути неідеальними, ми зможемо зрозуміти, що ж дійсно важливо для нас. І, звичайно, виявиться, що щось нам хотілося б змінити у собі. Не для того, щоб «служити образу», а для того, щоб поліпшити відносини з людьми, які були зіпсовані нашими комплексами. Для когось таким пріоритетом буде робота над власними якостями характеру, а комусь потрібно буде знайти нові основи самовідчуття, знаходячи принади у власному віці, розмірах, зовнішності. Оберіть 1-2 головні лінії для такої роботи над собою.

Крок четвертий: ставимо досяжні цілі. Якщо якась ваша особливість дійсно заважає вам у житті, потрібно ставити мету і працювати над собою. Припустимо, над зайвою невпевненістю або звичкою турбуватися. Велику мету потрібно розділити на маленькі «кроки», кожен з яких буде сприйматися вами як досяжний. Завжди легше зробити невеликий крок, ніж зважитися на стрибок.

Крок п’ятий: хвалимо себе! Одна з головних умов боротьби з комплексами — це формування нового позитивного ставлення до себе. Важливо навчитися хвалити себе за невеликі, але такі важливі досягнення. Тут та сама ситуація, коли «сам себе не похвалиш, ніхто тебе не похвалить». Вчіться любити себе, адже любов (навіть якщо вона до самого себе) — це джерело потужної енергії, що дозволяє нам ставити цілі і досягати їх.

Навіть якщо наші комплекси прищеплювалися нам роками, а потім підтримувалися нашим оточенням, то це не привід жити з ними далі. Найважливіше це те, як ми самі себе сприймаємо. Зараз ми вже досить дорослі і самостійні, щоб прийняти відповідальність за своє життя на себе. По-справжньому важливо тільки одне: чи згодні ви залишатися зі своїми комплексами чи готові над ними працювати.